Стадіон так стадіон: якою має бути підготовка лікарень до боротьби з COVID-19 в Україні
Підготовка лікарняної мережі до боротьби з коронавірусом, до якої вдалися в Україні, має свої плюси і мінуси.
З плюсів – це вже існуючі лікарні.
Однак, і це мінуси: левова частка лікарень насправді не пристосована до такої кількості пацієнтів, окремі відділення закриваються, страждають пацієнти з іншими хворобами, бо не відбувається планових госпіталізацій, персонал не захищений та звільняється.
Медзаклади не підготовлені в плані логістики пацієнтів в самих приміщеннях, щоб інфіковані не передавали хворобу неінфікованим, як наслідок: лікарні перетворюються з місця, де рятують від COVID-19, на місце, де його передають.
Засоби індивідуального захисту закуповуються волонтерами, особисто лікарями, правдами і неправдами, забезпечення не є задовільним.
МОЗ так і не закупило захисту для медиків: на це пішло лише 1,5% з Фонду СOVID-19
Тестування в тих обсягах, в яких воно відбувається, не дає можливості виявляти і запобігати поширенню епідемії, воно підтверджує діагноз. Воно лікарям допомагає, а не системі охорони здоров’я зупинити епідемію.
Уряд мав час, предостатньо грошей і абсолютно всі повноваження впровадити будь-яку систему протидії епідемії, але вони цього не зробили.
Держава не забезпечила систему виявлення і спостереження за контактними.
Люди звертаються до лабораторій і отримують відмову або колосальну затримку в часі проведення тесту.
Україна на 109 місці в світі за кількістю тестувань на коронавірусну хворобу.
Організація лікувального процесу теж провалена.
Для лікування пацієнтів від COVID-19 треба:
- обладнання – це апарати штучної вентиляції, маски, різні системи подачі кисню;
- персонал – його навчання, мотивація, зміна графіків роботи.
Це вже легенда – не відбулося закупки жодного апарату штучної вентиляції з COVIDного фонду. Але, крім цього, не відбулося налагодження систем подачі кисню, масок, трубок, розведення кисню.
Міністр і заступники рапортують бадьоро про чергове збільшення кількості ліжок у лікарнях, але самі по собі ліжка не рятують.
Лікарня рятує тоді, коли в ній є все необхідне для лікування, а не тоді, коли вона є готелем.
Вузьким місцем для лікарень будуть підготовка персоналу і кисень.
В даному випадку, сподіватися на те, що наша лікарняна система впорається, не доводиться, бо вона вже заповнена майже повністю.
Треба створити польові госпіталі, які обов’язково приймуть пацієнтів, який не відмовить, який не буде переповненим.
Світ вдається до створення подібних польових госпіталів на базі спортивних приміщень, Палаців спорту, виставкових центрів… Стадіон так стадіон. Ідеальне приміщення має вмістити необмежену кількість хворих.
Такі лікарні розгорталися в Великобританії, в США, в Європі. Вони не були застосовані повною мірою.
Наприклад, госпіталь у Лондоні, який був розгорнутий на 500 ліжок, а міг бути дорозгорнутий на 4000 ліжок, прийняв всього кілька десятків пацієнтів. Тому що система лікарень Лондона впоралася з цим. Тому що лікарні Лондона поглинули кількість хворих на COVID-19. Тому що там всі лікарні мають кисневі апарати і підготовлений персонал.
Нам треба створювати і застосовувати не медичні приміщення для зручної логістики пацієнтів. Там потрібно створити мінімально комфортні умови: тепло, їжа, туалет, зв’язок.
Для роботи в цих госпіталях треба вивільняти персонал – анестезіологів, анестезисток, лікарів-інтенсивістів, будь-кого, хто готовий.
Мотивувати його фінансово, або в той чи інший управлінський спосіб.
Можна звертатися до армії й застосовувати госпіталі армійські, МВС чи СБУ і розгортати їхніми силами. Тут уже рецепти можуть бути різні.
Варто розуміти, що саме у таких польових госпіталях зручніше забезпечити логістику кисню. Там можна розгорнути лінії подачі до кожного ліжка пацієнта.
Це дивна річ, з якою незнайомі обивателі – витрати кисню на одного пацієнта можуть сягати і 30, і 60 літрів на добу, залежно від способу вентиляції. Це колосальна кількість кисню, який треба виробити на кисневих заводах і привезти, або зробити за допомогою кисневих концентраторів в самій лікарні.
Якщо його будуть привозити – це додаткова логістика. І досить складна, тож кожне місто повинно розуміти, які є потужності по виробленню кисню, які є можливості по закупівлі концентраторів та систем подачі.
