“У політиці треба мати стійку психіку — витримати тиск, ухвалювати непопулярні рішення”

Соціологи фіксують значний суспільний запит на нові імена. Перше місце у президентських рейтингах посідає “інший політик”. Тобто людина з-поза системи. Бо кандидат без досвіду не буде замішаний у корупції і зможе змінити країну.

— Запит суспільства на нові обличчя — це відображення кризи довіри до політичних еліт, — каже політолог Володимир Фесенко. — Інша річ, що попит є, а достойної пропозиції немає. Тому в ролі “нових облич” часто виступають публічні люди. Дві найвідоміші фігури, яких розглядають як потенційних кандидатів у президенти, — Володимир Зеленський і Святослав Вакарчук.

Нові лідери не виникають нізвідки. Вони повинні мати певну історію успіху. Наприклад, Макрон у Франції до президентства був міністром. Після Майдану в Україні з’явилися нові обличчя, однак вони не проявилися як політики. Харизматичних лідерів немає.

Кризу політичного лідерства переживають багато держав — від Ізраїлю до європейських країн, і навіть США. Перемога Трампа — прояв цієї кризи.

— Запит суспільства на нові обличчя — це втома від того, що одні й ті самі люди постійно обмінюються тими самими обвинуваченнями. Вони довго перебувають на високих посадах, але в країні мало що змінюється, — вважає політолог Петро Олещук.

— Політичні лідери повинні вказувати напрямок розвитку. А в нас керівний клас законсервувався. За великим рахунком, це обмежений перелік осіб. Суспільство прагне чогось справді іншого.

Від нинішніх політиків очікували значущих змін. Особливо якщо враховувати, якою ціною далися революційні перетворення. Правлячий клас використав суспільний протест, аби замінити один клан на інший. Люди замислюються про те, що потрібні люди, не пов’язані з політикою. Це й пояснює високі рейтинги Вакарчука і Зеленського. За останніми соціологічними дослідженнями, керівник “Кварталу 95” стабільно займає друге місце в опитуваннях, як і його партія “Слуга народу”.

Чи можуть вони стати успішними політиками, залежить від команди. Зрештою, будь-який лідер не є месією. Володимир Зеленський, скажімо, не тільки артист. Він менеджер та організатор, побудував бізнес-імперію навколо своїх гумористичних проектів. Тобто досвід управлінця в нього є.

Наша головна проблема — відсутність партій у звичному їх розумінні. Як інституцій, які відповідають за зв’язок між політикою та суспільством. А найголовніше — за виявлення нових лідерів. Цю функцію нинішні партії не ­виконують, бо по суті вони — лідерські проекти. А якщо партія побудована навколо лідера, то нового там ніколи не буде.

— Однією з вимог Майдану було очищення й оновлення влади. За чотири роки мало що змінилося, — додає політичний експерт Валентин Гладких.

— Люди, які прийшли до влади, не були зацікавлені щось змінювати. Вони консервують систему. У них все добре. Їхні діти не ходять у звичайні школи, не вчаться в тутешніх вузах. Вони не лікуються в Україні й живуть подекуди за кордоном. Тому є запит на людей, які раніше не були представлені у владі.

Насправді мова не про нові обличчя, бо ми бачили такі у Верховній Раді після Майдану. Ми думали, що вони будуть принципово інакші, а вони виявилися такими самими. Новий совок відрізняється від старого совка лише віком. Тому, крім запиту на нові обличчя, є запит на інакші обличчя та політичні сили. Вони мусять у чомусь докорінно відрізнятися.

— Запит на нові обличчя є на всіх виборах. Проте в більшості мало шансів на перемогу, — говорить політолог Тарас Загородній. — У Зеленського вони є. Його позиціонують як людину, яка сама себе зробила. Він більш адаптований до життя. Бо родом із Кривого Рогу, депресивного міста на Дніпропетровщині.

У Святослава Вакарчука як політика не вірю. Там треба мати стійку психіку — витримати тиск, критику. Не бачу таких якостей у Святослава. Чи витримає психологічно кампанію, чи зможе ухвалювати непопулярні рішення? Для цього необхідна воля, уміння домовлятися, тиснути.

Артисти можуть бути успішними і в політиці. Найталановитішим вважаю Вацлава Гавела. Однак Чехія не проходила через жорстку радянську машину. У Чехословаччині за радянської окупації збереглася дрібна приватна власність. Тому, коли Гавел прийшов до влади, мав менше перепон для змін.

У нас інша ситуація: величезна країна, пострадянське населення. Чому в нас при владі опинялися вихідці з Донецька чи Дніпра? Бо ці області — як маленькі країни. Тамтешні політики знали, що таке керувати великими системами.

14,6 відсотка набрав у президентському рейтингу лідер “Кварталу 95” Володимир Зеленський. Вийшов на друге місце. Попереду — Юлія Тимошенко з 21,2%. У чинного президента Петра Порошенка — 11,6%. Такі результати опитування респондентів, які визначилися з вибором і підуть голосувати. Його провів Київський міжнародний інститут соціології з 23 листопада по 3 грудня.

Президент Чехії жив у скромній квартирі

У світі є чимало прикладів, коли успішну політичну кар’єру робили люди з іншого середовища. Зокрема, з акторської, мистецької сфери.

2003 року в США за актора Арнольда Шварценеґґера на виборах губернатора штату Каліфорнія проголосували 48% виборців.

Він — іноземець за походженням, який втілив американську мрію, у 22 роки заробив перший мільйон та популярність. Завдяки ролям у кіно створив репутацію крутого хлопця, який вирішує проблеми.

Ефективно керувати Шверценеґґеру було непросто. Каліфорнія переживала кризу, дефіцит бюджету штату становив $19 млрд. Проте екс-актор брався за вирішення питань, від яких законодавці відмахувалися десятиліттями. У проблемах збереження запасу прісної води в штаті, урізання додаткових виплат держслужбовцям, наведення порядку в тюрмах зміг досягнути значного прогресу.

На посаді губернатора пропрацював два терміни.

Вацлав Гавел — драматург та есеїст, останній президент Чехословаччини в 1989–1992 роках, перший президент Чехії в 1993–2003 роках.

Восени 1989-го в Чехословаччині відбулася Оксамитова революція. Парламент обрав Вацлава Гавела тимчасовим президентом Чеської і Словацької Федеративної Республіки. Перше, з чого почав, — заново сформував правоохоронну систему. За кілька місяців змінилося 90 відсотків працівників суду, прокуратури та органів внутрішніх справ. Колишнім власникам повернули землю і нерухомість. Чеська Республіка стала членом НАТО та Європейського Союзу.

Він, як і раніше, жив у скромній квартирі, відмовляючись від пропозицій перебратися в якийсь із палаців.

“Гавел зумів уникнути головної небезпеки, яка чекає всіх новоспечених політиків, — у нього не атрофувалася совість”, — пояснює секрет успіху президента Еммануїл Мандлер, один із його соратників. Сам Гавел казав: “Я взяв на озброєння кредо Масарика: “Головне — не боятися і не красти”.

Головною несподіванкою парламентських виборів 2013 року в Італії був успіх протестного “Руху п’яти зірок” під керівництвом коміка 70-річного Джузеппе П’єро “Беппе” Грілло. За три роки його партія стала однією з провідних сил у країні.

Це свідчить про втому італійців від політичних лідерів, вважають експерти. Сам Грілло каже: “Старий політичний клас повинен піти. Ви прокралися, ви застаріли, ви не справляєтеся з проблемами і навіть не здатні їх обговорювати”.

За Грілло голосували через невдоволення заходами жорсткої економії. Його основна тема — політика економії погана не сама по собі, а тому, що її проводить егоїстичний правлячий клас, який продовжує жити по-панськи.

Рональд Рейган, актор, радіоведучий, 40-президент США в 1981–1989 роках. Найуспішніший з акторів, які зайнялися політичною кар’єрою.

Спершу Рейгана двічі обирали губернатором Каліфорнії. Був найпомітнішим політиком. Як став президентом, виконав майже всі свої обіцянки. Знизилася інфляція, скоротилося безробіття, зменшилися податки, а рівень добробуту нації виріс.

Головною причиною популярності стала економічна політика Рейгана. Щоб досягти економічного підйому, у перші три роки президентства він щорічно знижував податки на 10%.

Джерело: https://gazeta.ua/