“Ми їх перестріляємо легенько”, – екснардеп про реванш проросійських сил в Україні (фото, відео)
Про це розповів командувач Української добровольчої армії, екснардеп і колишній очільник “Правого сектора” Дмитро Ярош, передають Патріоти України з посиланням на Обозреватель.
“Ми приїхали до командувача Української добровольчої армії Дмитра Яроша в Кам’янське (донедавна Дніпродзержинськ Дніпропетровської області) в промислове місто з населенням трохи більше ніж 200 тисяч людей. Його будинок виявився на околицях міста упритул до трамвайних колій. Звичайний одноповерховий, світло-зеленого кольору. На воротах прапор України та декілька камер спостереження. Двері відчинила охорона. Це хлопці з УДА.
Х.Б.: Що нині з Українською добровольчою армією? Тут в області була одна з найбільших тренувальних баз у Великомихайлівці. Чому вирішили її віддати?
Д.Я.: Це одна із баз. Ну, головна база, навчальний центр, бо її справді було важко утримувати вже та й не було такої потреби, правду кажучи. Ми віддали силам ССО.
Х.Б.: Скільки зараз добровольців Української добровольчої армії на фронті?
Д.Я.: Ми ж цифри ніколи не називаємо. Це ж військова таємниця. Зараз небагато. Реально якщо говорити, бо цифру я не назву, але це не зрівняється там навіть із 18-тим роком, наприклад. Не зрівняється.
Х.Б.: Чому ви вирішили перетворитися із такого командира, про якого лише складали легенди, на людину, яка опікується трояндами, живе онуками, ну, не знаю, думає про те, щоб писати мемуари? Що відбулося з вами за ці п’ять років?
Христина Бондаренко, Дмитро Ярош
Д.Я.: Бачите, люди часто видумують собі когось, якось і все таке інше. От був такий видуманий іншими людьми Ярош. А я врешті-решт ніколи корону на себе не нап’ялював і таким ніколи не був. Хлопці, які мене знають до війни, до революції, і так, скажуть, що Ярош не змінився практично за цей час. Яким був, таким і є. У мене свої принципи є в житті, я їх намагаюсь дотримуватись максимально, і так по життю іду.
Х.Б.: Якщо говорити про мемуари, то що напишете в розділі “Найбільше шкодую в житті”? Читала одне з ваших інтерв’ю, де ви казали, що жалкуєте про 2014 рік, коли не звільнили Донецьк.
Д.Я.: Так, я справді найбільше шкодую, вважаю, що тоді шанс був. Тоді були такі реальні бандформування, це не були ще регулярні частини, які якраз зі Слов’янська вийшли і зайшли. І ми, коли Піски взяли, коли деблокували ДАП у липні якраз 14-го року, то, в принципі, навіть зайшли вже за знак “Донецьк” і потім надійшла команда. Ну, там за багатьма суб’єктивними, об’єктивними обставинами та команда надійшла. Безумовно, і ми…
Х.Б.: А від кого команда?
Д.Я.: Ми працювали завжди зі Збройними силами України. Відповідно, за їхньою лінією пішла команда не йти далі. Я-то розумію, чому так відбувалось.
Х.Б.: Чому?
Д.Я.: Є ж військова тактика і стратегія, коли ти заходиш у місто, ти нестимеш набагато більше втрат і будеш змушений руйнувати якісь будинки, з яких ведеться вогонь, і так далі. Тобто хтось із командування, найімовірніше, побоявся зайвих втрат, думали, а раптом воно піде якось інакше. Це було ще до вторгнення отого масованого, російських регулярних військ на територію України.
Дмитро Ярош
Х.Б.: А от добровольці були готові?
Д.Я.: Так, ми це показували. Ну, мені потрібна була бронетехніка, а тоді в мене не було. У мене була гарна піхота. Там танчик один… От у нас було два танчики на той час у розпорядженні. В одного система перегрілась, і він стріляти не міг. У другого якась інша була проблема, що він їхати не міг. Тобто ж армію нейтралізували до війни ще, так, вона була зруйнована повністю, тому дивного нічого немає.
Але я шкодую. Я шкодую про те, що, а раптом, от дав би наказ, як там давав під Слов’янськом чи під… Красноармійськ ми коли брали. Там майже жертв не було, практично мирним шляхом – і величезний населений пункт на Донбасі був звільнений, коли проявив волю, не політичну, а власне командирську волю.
Х.Б.: А що тут вас зупинило?
Д.Я.: Та, найімовірніше, побоювання понести великі втрати. Врешті-решт ми понесли ще більші втрати навіть у позиційних боях. Якби зайшли в Донецьк… просто якби ми взяли Донецьк, не було би “ДНР” і, відповідно, не було би ніякої “ЛНР”. Це гризе всередині.
Х.Б.: Я знаю історію про те, що буквально нещодавно було попереджено замах на вас.
Д.Я.: Знаєте, як після Майдану, коли почалась війна, то регулярно якась інформація приходить, якісь там спроби нейтралізовуються. Тут і з перестрілками були певні історії, там брали групу з “ДНР” хлопці.
Х.Б.: Прямо тут?
Д.Я.: У Кам’янському була така історія. І на Покрову, справді, минулого року була теж інформація на лінії Міністерства внутрішніх справ і на лінії СБУ, що готується ліквідація з метою – там класична фраза у нас в Україні – дестабілізації ситуації в Україні. Вона приходила і нашими внутрішніми каналами. Бо там були, жінки з’явились якісь із Росії, які тут видавали ледь не за родичів себе, і все таке інше. Тобто щось воно було, але я сам безпосередньо не маю часу займатися тими питаннями. Тому Альфу виділили хлопців до моєї охорони, так би мовити. Воно було нейтралізовано все й далі не пішло. Я переконаний, що якщо спецслужби, більш-менш адекватні спецслужби світу, ставлять собі за мету там ліквідацію якоїсь людини, то вони досягають її. Тому тут таке, може, то й не так було, ну… Поки живу.
Мені дуже не подобається все те, що відбувається в Америці, хоч це їхня внутрішня справа, безумовно. Але знову ж таки як сторонній спостерігач я нещодавно пост якийсь там писав – я не люблю цих “уклінних”. Тобто мародер, злодій, який вагітній жінці в живіт ствол направляв, як оцей-от афроамериканець, як називають, мені все одно ближче, я нетолерантна людина, тому – негр, називали і називають.
Х.Б.: Ви не боїтеся, що вас після цього назвуть…
Д.Я.: Не боюсь, не боюсь. А хтось має все ж таки говорити про такі речі, послухайте. Коли це було “негр” – слово образою для тої людини? Так завжди було.
Х.Б.: Якщо в Україні почнеться подібна історія з європейською, американською. На вулиці вийдуть ліві, “Антифа”, – ви готові протистояти, битися з ними?
Д.Я.: Та ні. Я ж не хлопчик, щоб бігати й битися. Ми їх перестріляємо легенько і все, якщо це загрожуватиме державі. Чого з ними битися?
Х.Б.: “Антифа” численні зараз в Україні?
Д.Я.: На цей момент вони майже жодної серйозної сили не становлять. Я думаю, це десятки людей в Україні. Колись їх було більше трошки, але їх націоналісти завжди ганяли, пресингували. Воно ж таке незграбне і таке “полупокьорне”, як я їх називаю. То не є навіть рух якийсь. Там, я пам’ятаю, на Майдані щось пробували влазити – їм дали по голові. Вони вже після того й не рипаються. Ви їх на війні за Україну бачили коли-небудь? Ні. Тому, відповідно, то таке.
Христина Бондаренко, Дмитро Ярош
Х.Б.: То лівий бунт в Україні неможливий?
Д.Я.: Неможливий. Можливе, на мій погляд, творення Росією під видом якогось громадського лівого руху, або от як зараз я чув інформацію крайню – Іллюша Кива починає громадський рух “За життя”. От щось таке, що було би подібно до “Оплоту” 14-го року, який тепер воює проти нас у Донецьку, якого вибили тоді з Харкова. Таке щось легендоване і створене російськими спецслужбами, в принципі, можливе. Але це просто вороги. Я чому говорю про перестріляти – тому що це ж ніяка не політика, це просто державний заколот, і його треба дуже жорстко подавляти.
Х.Б.: Але це виходить, що ви будете воювати зі світовими величезними організаціями. Чи готові ви це робити, як це робив Шухевич, Бандера – воювати на всі фронти?
Д.Я.: Це дуже небажаний варіант. А якщо іншого варіанту не буде? Ми ж не барани, яких ведуть на заріз, правильно? Ми маємо воювати, і це безумовно.
Х.Б.: Як ви, до речі, ставитеся, до справи Сергія Стерненка?
Д.Я.: Я вважаю, що людина має право на самозахист. Що людина має право на носіння зброї і використання її для свого захисту, безумовно.
Х.Б.: Ви, до речі, так само активно не висловлювалися і про справу Шеремета, про арешт Кузьменко, Антоненка і Дугарь.
Д.Я.: Я заявляв про це, і не в одному інтерв’ю.
Х.Б.: Але не так часто і гучно. Чи означає це, що у вас, можливо, є сумніви у беззаперечній невинуватості цих людей?
Д.Я.: Я взагалі не маю об’єктивної інформації щодо цього. Я знаю, що наші силові структури дуже недосконалі й можуть фальшувати справу і таке інше. Але я не маю й іншої інформації. Я не знаю просто цих людей, навіть щоб говорити і заперечувати. Я ж не язиката Хвеська, яка бігає і кричить: “Він має рацію” чи “він не має рації” і так далі. Я не знаю, що до чого і як. За тією інформацією, що я бачу від адвокатів, я не бачу винуватості цих людей для себе. Але знов-таки ж для мене це моя суб’єктивна думка.
Х.Б.: Але у вас є джерела і в СБУ, і в МВС, які можуть вам говорити.
Д.Я.: Одні джерела в СБУ мені говорять про те, що вони і близько не винні в тому всьому. Інші джерела в МВС мені говорять, що вони винні. А своєї об’єктивної інформації я не маю. Я не правозахисник, щоби займатись захистом прав людей. Я навіть кваліфікації такої не маю. У нас же їх купа, у нас організацій купа, у нас грантоїдів скільки, які так званими правами людини займаються. От хай вони тим займаються. У нас не тоталітарна поки що держава у всякому разі. Тобто скрізь можна проявитися.
Х.Б.: А ви б хотіли, щоб така (Авторитарна. – Ред.) була на якийсь період?
Д.Я.: Я неодноразово висловлювався про те, що, в принципі, особливо після революції в 14-му році, авторитарний режим і в умовах війни, в умовах війни – це абсолютно нормальна річ. Але не тоталітарний, безумовно ж, який там забороняє будь-який інший погляд.
Х.Б.: Авторитарний?
Д.Я.: Так, авторитарний жорсткий режим, бо воювати проти тоталітарної, по суті, Росії неавторитарними методами ефективно неможливо. Буде програш.
Х.Б.: Є лідер, який може стати цим уособлення авторитарного режиму? Який може взяти на себе відповідальність?
Д.Я.: Я в пошуках такого лідера. Я бачу військових, бачу…
Х.Б.: А ви чому не хочете?
Д.Я.: Я не політик же. Я ще і втомився просто. 30 з гаком років займатись тим, чим я займаюсь, – це важко. От я чому на молодь, власне, ставлю. До того ж навіть ту ж саму військову молодь, на людей. От я дуже багато хлопців знаю, які позакінчували вже і військові училища під час війни, стали офіцерами вже, командирами рот уже, дехто і комбатами навіть поставав. Це ті хлопчики, які отакі бігали, так би мовити, коли там в училищі були. На них треба ставку робити. То нове покоління, то зовсім інші цінності.
Х.Б.: Коли може з’явитись, на вашу думку?
Д.Я.: Та в будь-який момент. Я думаю, що це буде щось непрогнозоване, як “Правий сектор”.”
