УКРАЇНА ПЛАНУЄ ЗА ДВА РОКИ ЗАПУСТИТИ В КОСМОС ВЛАСНИЙ СУПУТНИК: ЯКІ ЗАВДАННЯ ВІН ВИРІШУВАТИМЕ
Наша країна досі входить до десятки космічних держав світу, але позиція нині досить хитка.
Цього тижня в РНБО повідомили, що в Україні з’явиться міністр, який відповідатиме за розвиток космічної галузі. І це не дивно. Бо, як з’ясував ТСН.Тиждень, в нашої країни лишився шанс не втратити місце в елітному клубі космічних держав. Що сталося з державою, яка була третьою в світі з ракетобудування. І чи збираємося ми, як країна, щось із цим робити, розбиралися журналісти.
Доступ до космосу – це, окрім іншого, і звичні нам блага, починаючи від телебачення, інтернету, прогнозу погоди і GPS-навігації в кожному смартфоні і закінчуючи космічними технологіями, пристосованими для побуту, наприклад, тефлонової пательні на кухні. Утім розподілення цих благ у світі залежить від того, є ви ракетною державою чи ні.
Чому Україна ризикує втратити статус великої космічної держави
космічна держава, принаймні була.
“Ракети робили наче сосиски на м’ясокомбінаті, десятками одиниць на рік!” – каже аналітик.
Обсяги були колосальні. У столиці українського космосу – Дніпрі – випускали більше ніж половину світового ринку міжконтинентальних балістичних ракет. І це стало головною проблемою – космічна промисловість була спрямована винятково на ядерну війну. Військовий стиль наших ракет мав поступитися цивільному.
Стратегічні підприємства лишились у власності держави, але з ядерного клубу Україна вийшла. На Київ тоді тиснули і з Москви, і з Вашингтону. Та без військового замовлення унікальні інженери, конструкторські бюро, рідкісні виробництва, що вважалися технологічною елітою, зосталися буквально без шматка хліба. Утім люди з мозками мали знайти вихід і це майже вдалося.
Аби вижити, гіганти – Південмаш та конструкторське бюро “Південне” – були змушені самотужки шукати джерела фінансування. 1995-го обидва підприємства стали частиною унікального міжнародного проекту – “Морський старт”. Україна, США, Норвегія та Росія об’єдналися, щоби збудувати плавучий космодром на екваторі посеред Тихого океану. Україна для проекту збудувала більше трьох десятків “Зенітів”.
“Ми робили саму ракету, яка комплектувалася з двигунами з Росії, але основні виробничі процеси – паливні баки, агрегати, які подають паливо до двигунів, всі ці елементи вироблялися в Дніпрі”, – каже аналытик Андрій Колеснік.
Та в цьому міжнародному проекті була слабка ланка. Ми не розуміли, що працюємо зі своїми прямими конкурентом у галузі ракетних запусків. І “Морський старт” раптом почав “тонути”.
“Оскільки були аварії, спільне підприємство увійшло в мінус. Я думаю, що тут багато чого росіяни нашептали. Вийшло 200 млн доларів, які ми як держава повинні заплатити Боїнгу”, – продовжує фахівець.
Був іще один шанс. 15 років тому Україна уклала договір із Бразилією: ми будуємо ракету “Циклон-4”, а велика латиноамериканська країна – космодром “Алкантара” біля екватора на березі Тихого океану. Таке розташування давало унікальні пускові переваги. Дозволяло використати обертання землі. Ракета могла брати більше вантажу, а обидві країни вийти на ринок космічних пусків з унікальною ціновою перевагою. Будівництво розпочалось, але Бразилія стала партнером Росії по політичному блоку БРІК. Принаймні, пояснити інакше, чому було згорнуто проект “Алкантара” дуже важко.
“У пісок було закопано бразильською стороною 1,5мільярда доларів. Ми витратили десь мільярд доларів. Це величезна купа грошей! В нас немає космодрому і немає ракет”, – обурюється голова Державного космічного агентства України Володимир Усов.
За роки незалежності Україна втратила 90% потенціалу. На колись могутньому заводі “Південмаш” зі ста тисяч працівників нині лишилося тільки п’ять тисяч. Мільйонні борги по зарплаті. У конструкторському бюро “Південне” ситуація трохи краща. Рятують міжнародні проекти зі США та Євросоюзом.
Перший ступінь американської ракети-носія “
NASA здійснила запуск ракети Antares з українськими деталями
Антарес”, яка доставляє тонни обладнання для Міжнародної космічної станції, розроблений та виготовлений у Дніпрі. Паливний бак вписаний у чужий корпус із ювелірною точністю – просто зараз збирають уже шістнадцятий “Антарес” . І є замовлення ще на два. “Антарес” доставляє вантаж NASA на МКС двічі на рік. Черговий запуск уже в серпні. Тож, за українськими конструкторами американці, попри карантин, відправили спеціальний борт. Європейська космічна агенція запускає ракету “Вега”, двигун – український.
Але чи є кому продовжити або хоча б зберегти ті унікальні знання і напрацювання, які все ще тримають нас у десятці ракетних країн світу. В одному з корпусів Київської політехніки шість років тому студенти та викладачі створили крихітний наносупутник, який нині – єдиний супутник України в космосі.
Єдиний український супутник, який зараз на орбіті, студентський. Коли Євген -тодішній аспірант КПІ – взявся за конструювання першого в своєму житті супутника, його, зізнається, відверто тролили. Після тривалих розрахунків та експериментів у КПІ отримали перший український наносупутник вагою лише кілограм.
Із супутником зв’язуються через антену, керують із телефону. Ніякого спеціального завдання апарату не давали. Лише долетіти, вийти на зв’язок і якомога довше існувати.
“Студенти без грошей зробили апарат, запустили його в космос і він працює – працює довше всіх”, – з гордістю каже завідувач лабораторією КПІ Назар Хомініч.
Секрет живучості супутника-рекордмена в унікальних схованках, які захищають усі його нанооргани від нищівної сонячної радіації. Бо саме вона – головний ворог таких приладів. Згодом студенти узялися за другий супутник. “Політан-2” сконструювали вдвічі більшим та важчим. Полетів на орбіту вже із завданням – аналізувати кисень у верхніх шарах атмосфери. І вдало його виконав. Тож винахідники взялися ще за два супутники. Один хочуть відправити в космос з рослинами, інший зробити справжнім “оком” над країною.
“Може дати моніторинг полів, моніторинг лісів, моніторинг зони АТО, людину не побачить, але колону техніки можна буде побачити спокійно. Ми запланували не тільки фото, а й запис відео. При чому ми замахнулися на те, щоб він вів трансляцію і як мінімум у форматі 720”, – ділиться розробник, викладач КПІ Євген Коваленко.
Переоцінити зиск держави від власного флоту супутників неможливо. Один погляд зверху, і ви знаєте, який буде врожай і чого в країні вдосталь, а що треба посадити. Це колосальні гроші додатково. Те саме в лісовому господарстві, в екологічному моніторингу, бо видно всі викиди і звалища. Легше сказати, де супутник не заробить нам гроші, ніж навпаки. Особливо у воєнний час.
І в цій справі ми теж були за крок до успіху. Спочатку наш вітчизняний апарат “Січ -1” для дистанційного зондування землі був аварійно запущений із Байконуру і втрачений. А потім замовлений у Канаді супутник “Либідь” заморожений, бо Україна, після захоплення Криму, втратила Євпаторійський центр управління. Тепер держава змушена купувати дорогі знімки за кордоном. Та питання не в ціні.
“Ми отримуємо ці данні в той час, коли зручно нашим партнерам. Що саме ми отримуємо, вирішує та сторона, яка надає нам ці знімки”, – пояснює Володимир Усов.
Мати власні супутники для зондування землі – питання тепер національної безпеки. І новий очільник Державної космічної агенції обіцяє, що за два роки в України вже буде свій власний супутник на орбіті.
Це буде група супутників “Сокіл”. Перший апарат уже майже зібрали в Дніпрі, без російської комплектації, оптику виготовили на столичному “Арсеналі”. Він зможе багато чого побачити з космосу й розказати силовикам чи військовим. У Києві взялися за нові дзеркала, які допоможуть розгледіти з космосу навіть дрібні об’єкти.
“Він не просто побачить автомобіль, а буде зображення, яке покаже, який це автомобіль – легковий, з причепом чи без”, – обіцяє директор-головний конструктор КП СПБ “Арсенал” Микола Лихоліт.
У державній космічні агенції переконані, що Україна має максимум два роки для рішучих перетворень, інакше ми вилетимо з клубу космічних держав світу. Урятувати галузь можуть – підтримка стартапів, гідне фінансування та корпоратизація підприємств. Держава вже дозволила приватним компаніям будувати ракети в Україні. Нині маємо один приватний завод у Дніпрі на якому працює дві сотні людей. Виготовляють вузли для українсько-американської ракети “Альфа”, яка вперше має вивести супутник на орбіту вже цього року.
